Вспомнилось..... из детства...
Oct. 11th, 2014 12:01 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
al391Мій дядько чесний без догани,
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не міг,
Воно й для інших приклад гожий;
Але яка нудота, Боже,
При хворім день і ніч сидіть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напівживого розважать,
Йому подушки поправлять,
Журливо подавати ліки,
Зітхать і думку берегти:
"Коли ж візьмуть тебе чорти!"
Коли не жартом занеміг,
Небожа змусив до пошани
І краще вигадать не міг,
Воно й для інших приклад гожий;
Але яка нудота, Боже,
При хворім день і ніч сидіть,
Не покидаючи й на мить!
Яке лукавство двоязике —
Напівживого розважать,
Йому подушки поправлять,
Журливо подавати ліки,
Зітхать і думку берегти:
"Коли ж візьмуть тебе чорти!"
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2014-10-11 08:38 am (UTC)Мне часто вспоминаются первые строки на украинском Тараса Шевченко:
"Як умру, так похавайте на Украйне мылой...". Понятно, что орфографией не владею, помню на слух как наша покойная учительница по русскому и литературе на своем родном украинском читала стихи Тараса Григорьевича. Что больше всего меня сейчас удивляет, так это то, что мои одноклассники смеялись, когда она читала на украинском, при том, что их предки тоже казаки и их бабушки с дедушками тоже были украиноязычны, да и сами мои одноклассники все почти "гъэкали", поскольку это происходило на юге России. А учительница очень гордилась тем, что она - украинка.
no subject
Date: 2014-10-11 08:46 am (UTC)"Як умру, так похавайте на Украйне мылой..."//
А мне вспоминается переделанные строки "заповита":
Як умру, то поховайте -
В дупу пороху напхайте
Пыджигайте та тикайте -
Як взорвусь то помьянайте
no subject
Date: 2014-10-11 08:49 am (UTC)я спам'ятався в зоряній пустелі.
І все, що має на землі вагу,
осипалось, як мертві імортелі.
Там, на землі, щось падало, цвіло,
було рожеве, синє і зелене.
Мені вітри позичили крило,
я бачив землю за віки від мене.
Я натомився жити без душі.
Нема на чому записати строфи.
Усі арапи-предки й гармаші
Кричать в мені зігрітися хоч трохи.
Я сам не знаю, скільки тут пробув.
Не хочу я ні вічності, ні слави.
В безсмерті холодно. Я хочу в Петербург.
Вдягтися в тіло і напитись кави.
Там, на столі, лежить моє перо.
Воно лежить, воно давно не пише.
Я хочу вірші написати про -
Про те, як вітер гілочку колише.
Я хочу встати вранці, на зорі.
Любити жінку, ждать листа з Одеси.
Я хочу волі, волі!.. А царі?
Я хочу жити, жити!.. А Дантеси?
Я сто поем ще маю на меті,
а я дивлюсь у вічі пістолету...
В безсмерті холодно. І холодно в житті.
О Боже мій! Де дітися поету?!
Ліна Костенко
no subject
Date: 2014-10-11 09:31 am (UTC)Они очень красивые, напевные и часто грустные.....
no subject
Date: 2014-10-11 09:31 am (UTC)Красивые стихи...
Счаз ещё раз перечитаю...
no subject
Date: 2014-10-11 05:07 pm (UTC)no subject
Date: 2014-10-11 05:19 pm (UTC)